Дмитро ЛАЩУК: Футбол я розглядаю тільки як змагання, і нічого іншого...
Не казатиму про інші області, але в нашій сільський спорт — у глибокому занепаді. Чому? Причин може бути кілька. Одна з них — фінансова. Пригадується радянська доба, коли колгоспи і радгоспи, маючи відповідні кошти, могли дозволяти собі виділити їх на розвиток спорту і зміцнення його матеріально-технічної бази. Нині про місцеві громади мали би дбати селищні та сільські ради, але їхня в переважній більшості бідність усе зводить нанівець. Можна, звичайно, вести розмову і про ініціативність керівників.Та знову повернуся в минуле. Понад 30 років обласну «колосовську» організацію очолював Богдан іваницький — людина жорстка, проте справедлива. Дай Боже, аби хтось для сільського спорту зробив хоча б якусь частку того, що він. А де нині наш колись розхвалений так званий фізкультурний актив? Одиниці залишилися, а решта — хто де: хтось засів за чарчину, хтось розчарувався у всьому, а хтось виїхав із сільської місцевості в пошуках кращої долі. Правда, у нас є ще школа, де підростає наше майбутнє. Його, як відомо, не може бути без фізичного гарту. Втім, там теж проблем — вище голови. Наразі залишається згадувати давні роки: було тоді багато чого різного, але ми любили спорт, самі організовувалися, не чекаючи на «доброго дядька».
У підсумку що ж ми нині маємо в селі? Переважно — футбол. і теж не всюди. Наприклад, у Цуцилові Надвірнянського району, багатому футбольними традиціями, команда несподівано зникла. До редакції газети «Галичина» вряди-годи телефонують і просять приїхати, щоб футбольне поле «захистити» від безладу, від гусей чи корів і, приміром, вплинути на того чи іншого сільського голову. Ми просимо написати особистого або колективного листа, люди радо погоджуються, а відтак... тиша. Зважаючи на всі ці обставини, редакція запроваджує рубрику «Село і спорт», де кожен зможе висловити свою думку. Матеріали не обов’язково критичні, а й такі, що зможуть людину спонукати до активної плідної праці в громадському житті та спорті. Безумовно, схожі приклади в області є.
Власне, на запровадження такої рубрики на сторінках газети мене якось наштовхнула зустріч з Дмитром Лащуком із селища Печеніжина. А днями знову зустрілися. Йому, виявляється, недавно виповнилося 40 років, тому, мабуть, захотілося щирої розмови з журналістом... А на прощання він сказав: «Футбол я розглядаю тільки як змагання, і нічого іншого...» З приводу того, що воно означає, пропонуємо його роздуми в нашій розмові.
- Спаринги з призерами олімпіади та світуПане Дмитре, знаю, що ви дуже любите футбол, вкладаєте і душу, і гроші в його розвиток. Під вашим керівництвом в 2010-му печеніжинські «Карпати» стали чемпіонами області та володарями Суперкубка області. Це тепер, а колись ви грали у футбол взагалі?— Звичайно. У чемпіонаті області — за коломийський «Сільмаш» у нападі за юнаків і дорослих. За дорослих дебютував 17-річним, коли кривотульська «іскра» приймала «Сільмаш». Ми виграли з рахунком 3:1, і до двох голів я був причетний, бо на мені господарі двічі «сфолили» й зі штрафних ударів було забито два голи. Виступав і за збірну області на спартакіаді школярів України, яка в Долині у фіналі стала переможницею турніру. У футбол на обласному рівні я грав лишень два роки, а згодом, з певних причин, перейшов на бокс. Досягнень тут не було, однак з приємністю згадую, як проводив спарингові бої з бронзовим призером Олімпійських Ігор Андрієм Федчуком і срібним призером чемпіонату світу Володимиром Колесником. і тепер час від часу приходжу в коломийський ФСК «Локомотив», щоб не забувати боксерського минулого...
Не відзначалися навіть на рівні району - Перейдімо тепер до вашого рідного Печеніжина. У селища — багате минуле, і, мабуть, в історії спорту теж є щось значиме. Власне, я пригадую, що в радянські часи ваші земляки виступали навіть на всеукраїнському рівні. Ви представник молодшого покоління і, можливо, цього не знаєте...— Я тієї пори був уже зрілим, тому дещо пам’ятаю. Печеніжин фігурував навіть на всесоюзному рівні. Наприклад, гандболістка Марія Бойчук грала спочатку за івано-франківський «Кристал», а потім — за ленінградську «Планету» в чемпіонаті СРСР. Футболіст Василь Досінчук разом із зіркою київського «Динамо» Андрієм Балем грав за львівський «СКА», а далі були — сімферопольська «Таврія» та івано-франківський «Спартак». Можу назвати ще кілька імен: Богдан Луцак, який став чемпіоном України з футболу серед молоді, Василь Горук — чемпіон України серед ветеранів у складі чернівецької «Буковини». Він, крім того, був чемпіоном України серед аматорських «колосовських» команд у складі гвіздецького «Колоса». А одного сезону став чемпіоном з футболу одночасно трьох областей — івано-Франківської, Чернівецької та Тернопільської (тоді регламент змагань дозволяв «кочувати» з області в область задля заробітку).
- А чим тепер Печеніжин може похвалитися? Якими результатами?— Була одна приємна новина: мій племінник Артур Лащук нинішнього року став призером чемпіонату України з боксу серед школярів. А, скажімо, за останні 15 років, крім футболу, селище не відзначали навіть на рівні району. А інакше й не могло бути. Звідки брати високі результати і де їх кувати? У напівзруйнованій спортзалі, де прогнила підлога, вікна ледь тримаються на завісах, які при поривах вітру треба було притримувати, щоб не зірвалися.
- Я чув, що ви втрутилися в цю ситуацію, і нині спортзала — серед найкращих в області.— Довелося контролювати хід ремонтних робіт і заодно за свої кошти купити паркет. А далі — пішло-поїхало. За кошти району встановлено нові вікна, освітлення, двері, поштукатурено стіни, відновлено душову, санвузол. На спортзалу тепер любо дивитися...
Сучасний вигляд поля - Недавно прозвучала інформація, що на День незалежності в селищі відбулася ще одна подія...— Завдяки всім депутатам обласної ради незалежно від партійної належності було відкрито спортивний майданчик зі штучним покриттям. Крім коштів з обласного бюджету, щось профінансувала і селищна рада. На черзі — відкриття футбольного поля і роздягалень.
- Наскільки я інформований, це насамперед ваша заслуга...— Це перебільшення. Тут також є заслуга голови Коломийської РДА Михайла Негрича, селищного голови ігоря Довірака і людей, які там працювали і працюють.
- Чув, що футбольне поле в Печеніжині матиме сучасний вигляд. Що ж на ньому вже зроблено?— Спочатку продовжили і розширили футбольне поле, куди завезли понад 80 «КамАзів» намулу. Посіяли траву, обгородили спорткомплекс (у його межах і майданчик зі штучним покриттям), зробили стоянку для автомобілів, першими в області встановили техніку для поливання футбольного поля. Тепер працюємо над тим, щоб завершити будівництво роздягальні, душових і сучасних лавочок для тренерів і запасних гравців обох команд. У планах — придбання міні-трактора або косарки, адже нині доводиться косити траву на полі на третій-четвертий день незалежно від погоди. Це необхідно, бо поле ми щодня поливаємо вранці та ввечері. У планах також — і трибуни, сучасні закладні ворота і, звичайно, ігрове табло.
- І коли це все завершите?— Можливо, і до кінця року...
Упередженість суддів - Почекайте, футбольне поле в стадії будівництва, а де грають печеніжинські «Карпати», які в другій лізі чемпіонату області в групі «Південь» входять до числа лідерів?— У П’ядиках. Точніше, грали... Ми недавно знялися з розіграшу. На це є декілька причин. Основна — упередженість або некомпетентність суддів та обласної федерації футболу. інцидент стався в першому колі відразу після фінального свистка в Гвіздці, де, за доповідною арбітра в полі, наш півзахисник Михайло Рябий взяв його за горло й почав душити. Мені важко давати цьому оцінку, бо був у відрядженні за кордоном, але зі слів інспектора матчу і представників правоохоронних органів, котрі забезпечували правопорядок, цього не було. Я вже не беру до уваги коментарів самих футболістів і представника команди. Рішення контрольно-дисциплінарного комітету (КДК) федерації — дискваліфікація на п’ять поєдинків. і це перед матчами з нашими головними конкурентами по турнірній таблиці?! А Михайло Рябий, до речі, є провідним гравцем у команді та, мабуть, одним із найкращих півзахисників чемпіонату області.
Факт злочину не підтвердився, тому КДК зменшив покарання з п’яти ігор до двох, а суддів та інспектора матчу вирішили заслухати на засіданні комітету. Значить, факт помилки визнано, але щодо футболіста рішення залишили в силі. Де ж тут, питається, справедливість?
- І це рішення змусило вас знятися з розіграшу? Зрештою, команда й надалі виступала...— Ми ще тоді хотіли знятися, але, зібравшись, вирішили продовжити чемпіонат. Власне, у цьогорічній першості ми — і команда, і я — не ставили перед собою завдання перемогти в другій лізі, а планували «награти» трьох-чотирьох недосвідчених молодих футболістів. А футбольні функціонери, знаючи, що я завжди ставлю найвищу мету і не маючи уявлення про справжні наші плани, вирішили, мабуть, завадити їм. і таку нагоду знайшли. Хоча із врахуванням моїх напружених стосунків з обласною федерацією футболу, я попередив її керівників: якщо таке ще раз повториться, я зніму команду зі змагань. На жаль, ніхто не зважив на мої слова, напевно, всім до всього байдуже...
Отож у черговому турі 18 серпня ми грали в Заболотові й програли з рахунком 4:3. Програли, то й програли, але до цього призвели щонайменше п’ять грубих помилок молодого арбітра. Зумисне чи ні? Судити не буду. Однак досвідченого нашого воротаря капітана команди Василя Раковіцу, котрий свого часу виступав за Івано-франківське «Прикарпаття», а торік у складі коломийських «Карпат» здобув всеукраїнський чемпіонський аматорський титул, КДК дискваліфікував на три гри.
- За що ж тепер?— За нецензурне висловлювання після гри на адресу бокового арбітра. Не знаю, чи так було, але в мене справді терпець увірвався і я розпустив команду. Хлопці мене підтримали і розійшлися по інших колективах. Чи мав право так вчинити? Вважаю, що так. Я одноосібний спонсор команди або, якщо вам зручніше, — власник команди.
- Будуєте таке гарне футбольне поле, а на ньому ніхто не гратиме...— Я ще не прийняв остаточного рішення. Думаю, займуся юними футболістами і з цього, може, вийде щось путнє.
Було б смішно, якби не було так сумно... - В Печеніжині нині діє чудова спортзала, на черзі — сучасний спорткомплекс, тож чи можна буде сподіватися побачити в найближчому майбутньому представників селища серед призерів області з різних видів спорту? Я розумію, багато залежить від активістів-організаторів, від ініціативи простих ентузіастів спорту, громадських організацій, спонсорів. Ясна річ, до числа організаторів я вас уже записав, а хто ще?— Ентузіастів треба ще шукати, а от школа та селищна рада зобов’язані активізувати свою роботу. Та й меценати не повинні дрімати. Причому заздрість нехай не поглинає окремих людей. Ось, наприклад, таке: ти тратиш свої гроші, час і здоров’я, а декому здається, що з футболу маєш якусь вигоду. Можна було б із такого посміятися, якби не було так сумно. А чи будуть печеніжинці серед призерів? Якщо й не буде їх, то здоровіших людей, безперечно, побільшає. Загляньте взимку до стортзали, там щовечора збирається багато дітей, молоді та дорослих. і грають не лишень у футбол, а й у настільний теніс, баскетбол, волейбол...
Немає коментарів:
Дописати коментар