Митлюкова помста

Постовий: Для того щоб здивувати кохану багато не потрібно. Наприклад, прочитайте как приготовить деруны і посмакуйте разом!

Цього року українці-патріоти повинні згадати одну особу, яка присвятила себе боротьбі за самостійну Україну. Це Митлюк Микола, син Олекси, який народився 22 травня 1910 року в Печеніжині у багатодітній родині (13 душ). Закінчивши початкову школу на відмінно, його, як здібного учня, батьки віддали на навчання до Коломийської гімназії. Микола і там вчився блискуче. Одночасно, будучи гімназистом, вступив до Організації Українських Націоналістів (ОУН) від першого року її заснування. У Коломийські гімназії одним з викладачів був поляк-шовініст Збіґнєв Ґібчинський, який щороку на іспитах не допускав до здачі матури наших хлопців, тобто клав їм двійки.

Коли Митлюк складав матуру, тоді цей поляк поклав йому двійку тільки за те, що гімназист був ідейним українцем. Митлюк мав гарячу опришківську кров і не витримав наруги. Принісши до бурси свій металевий топірець, він під час перерви огрів ним Ґібчинського по голові. Зчинилася метушня, з’явилася поліція і заарештувала Митлюка. Польський суд засудив його на один рік ув’язнення у коломийській тюрмі. Мешканці Коломиї щодня, упродовж року, носили йому передачі. Після звільнення з тюрми він їде до міста Каліша у Польщі і там здає екстерном матуру. Проводу ОУН потрібні гроші. Він організовує боївку в хаті, у Митлюка, який знав, коли з коломийського банку будуть везти на пошту гроші. 31 липня 1931 р. боївка з трьох осіб (Митлюк, Кукурба і Колтик) дісталися до Печеніжина. Знаючи, коли фіра буде везти гроші, вони між Печеніжином і Соповом, у безлюдному місці, стріляють у жандарма, фірмана і коня. Жандарм убитий, а підстрелений кінь з пораненим фірманом тікає до Печеніжина. Боївкарі забирають гроші і зникають у лісі. Перейшовши Карпати, опинились у Чехословаччині. Фірман Василь Лащук, який залишився живий, впізнав Митлюка, і сказав поліції, хто то був. Того самого дня нагляди були у Трускавці і в Городку. Польське посольство вимагало, щоби видати боївкарів, але згідно з міжнародним правом, політичних осіб не можна було видавати.

Через якийсь час мужні хлопці приходять до Німеччини. Згодом голова проводу ОУН Є. Коновалець викликає боївку до себе, в Голландію. Там Колтика висилає до Литви, у Каунас, де він був редактором підпільної газети «Сурма», а Кукурба опинився в Америці. Митлюку довелось поїхати до Маньджурії, а звідтам на Зелений Клин Далекого Сходу. Боївка була в контакті з японською контррозвідкою. Це діялося у 1935 році. У вересні 1936 р. японський уряд літаком доставляє боївку до більшовицького кордону. Дали хлопцям човен щоб вони змогли переплисти річку Амур, але при перестрілці з прикордонною залогою всі підпільники загинули. Вони мали завдання на території Зеленого Клину підняти на боротьбу українців, яких московська і більшовицька влада депортувала на Далекий Схід. Мабуть, про оунівців хтось з еміґрантів Маньджурії повідомив більшовикам. Колтика німецькі фашисти розстріляли, а Кукурба помер в Америці в 1985 році. Я, Шовковий Василь, син Дмитра ще один живу з старої генерації, пам`ятаю Митлюка і його всю родину. Крім мене, ніхто не знає, бо ті, які знали відійшли з цього світу, а я ще живу (народився 1921 року). Учасник двох фронтів большевицької армії, воював з німцями, японцями, був у Маньджурії. Я, як українець, за свої гроші виготовив меморіальні таблиці на честь своїх славних односельців. 22 жовтня 2006 року було урочисте відкриття таблиці Миколі Митлюку, на будинку у Печеніжині, де колись стояла хата в якій він народився. Другу таблицю встановили на будинку музичної школи, де колись, у 1901 році була збудована читальня «Просвіти». Третя таблиця встановлена на честь полковника Армії УНР Романа Самокишина з Печеніжина.

Джерело: visty.in.ua